lesnichiy2004 (lesnichiy2004) wrote,
lesnichiy2004
lesnichiy2004

Як нас побили і закрили у відділку в окрузі Литвина в місті Новоград-Волинському.

Originally posted by vilna27 at Як нас побили і закрили у відділку в окрузі Литвина в місті Новоград-Волинському.

Вже багато писали і говорили про побиття активістів і утримання у відділку міліції у місті Новоград-Волинський активістів кампанії «Помста за розкол країни». Отже, я трішки опишу детальніше як все було і як нас били чоловіки, а потім міліція закрила у відділку і не випускали, поки ми самі не прорвались на вулицю.

Вранці, 25.08.12, ми виїхали в округ Литвина – Новоград-Волинський і окружні села. В місто прибули десь близько 12 години дня. В 13:00 ми були на площі Лесі Українки, де зустрілись з кількома волонтерами місцевими. До нас відразу під’їхала міліція і вимагала показати документи і розпитувала хто ми і чому сюди приїхали. Ми все знімали на камеру, тому Клімчук О.В. почав кричати і вимагав вимкнути камеру. Ми, звісно, сказали, що маємо право знімати міліцію при виконанні  і попросили його не кричати. Відразу попустився, не знайшов що сказати і поїхав кудись. Було 3-є міліціонерів. Треба вказати, що тіхарі знімали відразу, як тільки ми з’явились біля пам’ятника Л.Українки. Ми нарахували 6 чоловік. Чому ці тіпи думають, що вони геть не виділяються з натовпу? Всі, як один, наче на кастингу підбирали їх. Відразу виділяються, нагло ходять біля нас, демонстративно читають газети або говорять по телефону. Невже їх не вчать, що так «палитись» не можна?:). Короче кажучи, ці тіпки «спалились» відразу. Пізніше їх було 10 чоловік і вони ходили за нами весь день, а ввечері десь зникли. Мабуть не вистачило грошей у того, хто їх замовляв чи закінчились нерви у того, хто їм наказував:). Одним словом, всі нагадують «рекет 90-х». Професіоналів серед них не було, так це факт. Бо так жестяково «спалитись» можуть лише не професійні люди:).
P8250652




Отже,  ми почали роздавати листівки на базарі «Тендем»,який знаходиться в центрі біля пам’ятника Л.Українки. Треба вказати, що листівки надруковані згідно всіх вимог і правил закону «Про вибори». Тобто всі вихідні дані були вказані на листівці. Отже, ніякий закон і Конституцію ми не порушували. На базарі нас почали просто бити на очах у людей. До мене підійшов «інвалід», як він себе називав і викручував мені руки, обзиваючи «уродом». Вихопив правда парочку листівок, які я не встигла дати людям. Потім інший штовхнув мене і я полетіла на Сашка Іванова і Ярину Чорногуз, яких бив середній брат Литвина – Степан Литвин. Я не можу сказати за інших, бо не бачила як їх били, оскільки до нас підійшло багато здорових чоловіків. Однозначно скажу, що бачила як Сашка по голові вдарив Степан Литвин, а в Ярини намагались вихопити сумку з речами. Отже, мене той «інвалід» з усієї сили штовхнув на ящик з картоплею. Я почала падати, але позаду наших штовхали і так вийшло , що я спіткнулась з Сашком і Яриною. Всі наші відразу утворили кільце, взялись за руки і почали кричати «Рятуйте і ганьба», а також «Бандити». Непогано ми кричимо, оскільки люди почали за нас заступатись. Підбігла жінка до чоловіків і почала кричати «Це ж діти! Не бийте жінок». А чоловік, який захищав нас, трохи поштовхав того «інваліда», який бив мене. Я лише  збоку бачила як його обступили інші тіхарі і почали сильно штовхати за те, що він заступився за нас, дівчат. Отже, відразу «нарисувалась» міліція. Почали щось кричати, ми вимагали арештувати тих, хто нас бив. Почався кіпіш і поки мент, тимчасово виконуючий обов’язки, не почав говорити спокійно, ми відмовлялись будь-куди йти і говорити з ними. До інциденту на базарі треба вказати, що серед тих, хто нас штовхав і намагався забрати листівки – секретар міської ради. Який, до речі, після того як прийшла міліція, на всю горлянку кричав на людей, що вони беруть від нас листівки. Потім якісь тіхарі ходили, щоб забрати листівки у людей, які ми пороздавали. Одну бабцю побачила, яка не віддавала нічого йому і він залишив її. А ще треба додати, якщо б у нашій країні були такі «інваліди», як той чоловік, який мене бив і штовхав, то мабуть нам було легше. Бо платимо податки, утримуємо ось таких «інвалідів», вони сидять у нас на шиї, а потім ще й б’ють нас і обзивають уродами і скотинами. Отже, після цього інциденту на базарі ми пішли у відділок, який знаходиться по вулиці І. Франка, 5. Це в 5 хв від базару. Там, звісно, нас чекав весь відділок. Ми зайшли і почали вимагати реєстраційний журнал, а вони намагались нас затягти по одному в кабінети, щоб ми написали заяви. «Ясєн цвіт», що серед нас дурних нема. Оскільки всі освічені люди – студенти, які ще вчаться і ті, які вже відучились і тепер працюють. Отже, поки ми вимагали журнал, один міліціонер закрив вхідні двері. Катя Чепура почала вимагати випустити її, оскільки ми прийшли у відділок написати заяву добровільно.. Звісно нам ніхто не відривав двері і Клімчук О.В. почав говорити, що «затримує нас на 3 години для вияснення наших осіб». Ми всі разом почали кричати, що у нас є паспорти і вони нас не затримали, а ми самі прийшли добровільно. Це, звісно, не подіяло. Отже, ми почали пробиватись до дверей. Впали на підлогу і вимагали нас випустити на двір. Мєнти злякались, бо не знали, що робити і як себе поводити з такими дуже розумними людьми, як ми. Хтось з мєнтів, який не знав, що відбувається у коридорі відділку, виходив на вулицю. Катя відразу вхопилась за двері і почали нас всіх гукати. Ми почали відкривати двері, хоча троє мєнтів її закривали. Отже, ми почали кричати «рятуйте, нас закрили у відділку». Всі разом вчепились за двері, виламуючи її, вискочили на двір. Останнім залишався Сашко Іванов, який позаду все знімав на камеру. Коли ми почали вискакувати на вулицю, у нього мєнт намагався забрати камеру, штовхнувши його на підлогу. Сашко все знімав, тому мєнт почав його тягти по підлозі. Нам всім вдалось вирватись з відділку, у який ми більше не заходили. Заставили мєнтів винести нам всім листочки А4. Мєнт (ТВО) хотів, щоб ми одну на всіх написали, але ми не дурні, тому кожен з нас написав заяву. Потім дали пояснення мєнтам і нам виписали бігунки на судмедекспертизу. Тобто мєнти працювали не у відділку, як звикли, де можна і побити і заставити щось підписати, а на вулиці, де кожен міг подивитись, що з нами роблять і як працюють манти. Це чудовий спосіб заставити їх типу працювати чесно. Я в той момент подумала, що треба провести люстрацію МВС і не тільки, як в Грузії. Стікляні відділки, де все видно і кожен може подивитись, як працюють мєнти. Отже, з відділку ми пішли десь о 15:00. Звісно ми і далі поширювали листівки, а за нами ходило 10 тіхарів. Вони в парку обліпили нас, як мухи. Може вони думали, що не паляться, але ж ми відразу їх вичислили. Тому дзвонили в міліцію, а там ніхто не брав трубки. Зупинились ми в парку. Наші всі чекали на лавках, ще підійшли місцеві активісти. Ми, Аня і Катя Чепури та я, пішли в дамську кімнату. З Анею ми вийшли першими, Катя залишалась ще в середині. Ми її чекали, як раптом підійшов чоловік, як потім вияснилось депутат міської ради від «Народна партія», і хотів схопити мене за плече, але я вивернулась. Тому він схопив за ручку наплічника Ані і кричав віддати йому сумки. Я взяла Аню за руки і ми почали кричати (дуже чудовий метод, бо дуже дієвий). Наші відразу прибігли і Катя вибігла з камерою. На питання хто ви і чому напали на дівчат, депутат міської ради відповів «Я ошибся. Думал, что это Оксана, моя знакомая девушка». Враховуючи, що нас було вдвох з Анею,коли він напав, то відповісти йому не було що. Він утік, в цьому кіпіші, ми не встигли прослідкувати коли він зник. Місцева жителька сказала нам, що це дійсно депутат міської ради від «Народної партії» ( а ви знаєте, що це партія Литвина), а згодом підтвердив те ж саме депутат міської ради від партії «Свобода». Отже, на нас з Анею напав депутат міської ради від партії Литвина.
В міліції знову не брали слухавки. Ми пішли далі роздавати листівки, а 10 тіхарів ходило за нами, а ще один, який постійно нас знімав. Той взагалі за 2 кроки від нас ходив. Мабуть пізніше в нього сіла батарея в камері, бо десь зник. А може він втомився, бо все ж таки за нами активними молодими такому чоловікові в роках мабуть тяжко було бігати:)
Місцеві волонтери нам показували як йти, а ми по дорозі роздавали листівки. Люди нас підтримували, говорили, щоб ми стереглись бандюків, якими кишить все місто. На зустріч нам йшов мєнт, який брав у мене пояснення. Ми його впізнали і попросили захисти нас, оскільки у відділку ніхто не бере слухавки, а за нами йдуть 10 здорових мужиків. Мєнт вимушений був зреагувати і тому підійшов до тих тіхарів. Коли ми знову почали дзвонити у відділок, то вже взяли слухавку. Мабуть той мєнт попередив, що ми занадто розумні, щоб з нами пройшов номер такий, який завжди застосовують манти – не брати слухавки і робити вигляд, що все чудово. Отже, ми пороздавали листівки, зайшли в магазин купили поїсти і пішли назад під відділок. Бо мєнти від нас «морозились», тіхарі наступали на п’яти і самим безпечним місцем у цьому випадку міг бути лише відділок МВС. Ми розклались і почали жувати, мєнти просили перейти через дорогу і сісти на лавку, але ми відмовились, спираючись на те, що нас міліція не захищає. Тому під відділком можна відпочити і спокійно поїсти:).
Вже в вечорі ми зустрілись з багатьма місцевими активістами і нашими. Хтось постійно до нас підходив в кафешці, але я вже пішла на автовокзал, щоб їхати на Київ.

Ось так в славному місті Новоград-Волинському, де народилась Леся Українка, нас приймали місцеві тіхарі і мєнти. Доказати щось нам вони не могли, бо навіть Кримінальним Кодексом України користуватись не можуть, та і ми показали, що їх не боїмось і діємо в рамках закону «Про вибори». Цю карту побити вони не змогли, тому виглядали як некомпетентні в цій справі люди, які не вміють і не знають ні Конституції України, ні законів України, але працюють у міліції, обов’язком якої є – захищати народ України. За тіхарів – то окрема каста людей, яких розумними назвати дуже тяжко. Бо діяли вони, як неосвічені в таких справах. Їм треба багато чому вчитись або поїхати на курси до київських тіхарів, бо ті  хоча б стали трішки освіченими:).
І ще одне – виходить нас Литвин боїться:). Цей продажний хохол боїться втратити рейтинг, який він вже втратив, боїться, коли ми доносимо правду про його діяльність місцевим жителям, боїться нас, розумну молодь, з якою йому ніяк не зрівнятись.
На другий день я не була на роздачі, але більш-менш наче все було спокійно. Хоча на базарі на наших знову напали, правда вже не били.
Ось така от правдива і детальна розповідь вийшла у мене:).

Слава Україні!
P8250641P8250647P8250651P8250644P8250655


Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment